Вечір

Блоґ: Анастасія Дяченко

Вечір.
На вулиці тускніє світ,
А ми з тобою то немов магніт
Знов тягнемось один до одного тяжінням.

Ти знов запізнишся, це так в твоєму стилі
І я немов у тій могилі,
Закута, скута в своїх рухах
Лише тому, що хочу все забути.

І ти приходиш і сідаєш поруч,
Весь змоклий, бо на вулиць ллє дощ,
У пристрасті згораємо ми знову,
І між тілами втратили ми мову.

Дві склянки червоного вина,
Свіча, що блимає між нами на столі
І ми з тобою, мовби, у вогні
Ти шепчеш, як сильно я кохана.

Так тихо, лише музика лунає,
І знову я розхвалюю тебе словами,
Щось швидко я пишу у зошиті,
Я знов вважаю, що ми лише одні.

Мій мозок затуманює вино,
І мені вже зовсім все одно,
Хто там із ким кохався і коли,
І знов для тебе я пишу вірші.

І я стаю все більш відверта,
І знов ти скажеш, що я вперта,
А я лиш знову досягаю,
Того чого моя душа бажає.

І ми з тобою так невинні,
Хоча і брудом оповиті,
І хай всі кажуть, що не діти,
Але в душі би білі квіти.

І нам рахунок принесла офіціантка,
Я немов твоя невинна бранка,
І я закінчую писати ці вірші,
Бо ми вже перейшли на «ти».